Мій Нємен
Я звернув на нього увагу ще в далекому 1972-му. Була інтригуюча стаття чи не в єдиному молодіжному радянському журналі «Ровесник». В тодішніх реаліях фото з недалекої Польщі виглядало як з іншого світу. Точніше – Всесвіту. Музику його почув трохи пізніше…
В музучилищі вже було відповідне середовище, де я потихеньку входив в контекст. Не скажу, що слідкував за дискографією. Але в тому віці достатньо було навіть одного антуражу – модній епатажний вигляд і КЛАВІШІ! Про які навіть мріяти тоді було страшно… А Нємен на них грав! В польських журналах, які часом потрапляли на очі, все це виглядало зовсім нереально.
Я освоював музичний простір, намагався якось самоідентифікуватись. Цікавило все. Особливо те, чого не було в академічній програмі. Ігор Корнілевич був на 2 курси старший і безмежно авторитетніший. Він знав багато чого. І він вмів сам заграти так, як можна було тільки мріяти. А ще, Ігор не шкодував ділитись знаннями і досвідом. Він вмів ненав`язливо заохотити. Після чого хотілось відкривати нові обрії. А ще Ігор грав Нємена.
В ту пору довелось послухати його альбом “Enigmatic”. Знову відчуття нереальності і глибини. Вже тоді вражало якесь загальнолюдське бачення цього дивного чоловіка. Багато хто вважає цей альбом найвдалішим серед усіх. Та життя подарувало можливість мати особисте ставлення.
Точної дати вже не відтворю. Пам`ятаю, що була зима 1976-77. Я вчився на випускному курсі. І раптом новина – до Львова приїздить Чеслав Нємен і для нас є 2 квитки на 3х! Нас – це Павла Маркевича, Віктора Тиможинського і мене. Їхати чи не їхати Далi… »
sergiy_shyshkin | 30.12.2009 | Роздiли: Статті

У польській столиці з’явився новий і дуже незвичний пам’ятник. “Ґума знову на районі”, пишуть варшавські газети. “Диви, який смішний чувак”, тішаться діти. Не художник і не поет, а тим більше не державний діяч, проте, кажуть, без нього нині важко уявити Прагу (історичний район на правому березі Вісли). На розі Стальовей і Чиншовей ледь тримається на ногах місцева легенда – Ґума. Ніхто не пам’ятає його тверезим, у пляшці він і знайшов свою смерть. Тому зовсім не випадково монумент створено з еластичного матеріалу, а постаментом йому слугує пружина.
Dossier: Pawlo Korobczuk (12.07.1984) urodził się w Łucku. Zakończył język perski na uniwersytecie Tarasa Szewczenki w Kijowie. Jest laureatem kilku nagród literackich m.in. drugie miejsce na prestiżowym konkursie Wydawnictwa Smoloskyp. Autor dwóch książek: Nadszczenebo (2005) i Cilodobowo (2007), pisze dla Gazety po ukraińsku. Mieszka w Kijowie.




Jedna czy wiele Ukrain? Demokracja czy oligarchia?



Ядро збірки становлять есеї, присвячені знаним українським постатям ХХ століття – від борців за незалежність (Суровцева) та пекла Другої світової війни (о. Антін Навольський) через шістдесятників (Стус, Горська) та діячів еміграції (Осадчук, Шевельов) до наших сучасників (Маринович, Брюховецький). Згадані герої представляють ту українську традицію, яка, попри зовнішній тиск, протистояла тоталітарній спокусі, як комуністичний, так і націоналістичній. Інші нариси присвячені українським диспутам довкола історичної спадщини, національного самовизначення та цивілізаційного вибору. Презентація відбудеться за участі відомої польської публіцистки
«Фадо» португальською означає «доля», але передовсім так називається меланхолійна пісня, в якій вилився смуток за безповоротно втраченим. У книжці 


