Ukrpol.net

Я звернув на нього увагу ще в далекому 1972-му. Була інтригуюча стаття чи не в єдиному молодіжному радянському журналі «Ровесник». В тодішніх реаліях фото з недалекої Польщі виглядало як з іншого світу. Точніше – Всесвіту. Музику його почув трохи пізніше…
В музучилищі вже було відповідне середовище, де я потихеньку входив в контекст. Не скажу, що слідкував за дискографією. Але в тому віці достатньо було навіть одного антуражу – модній епатажний вигляд і КЛАВІШІ! Про які навіть мріяти тоді було страшно… А Нємен на них грав! В польських журналах, які часом потрапляли на очі, все це виглядало зовсім нереально.
Я освоював музичний простір, намагався якось самоідентифікуватись. Цікавило все. Особливо те, чого не було в академічній програмі. Ігор Корнілевич був на 2 курси старший і безмежно авторитетніший. Він знав багато чого. І він вмів сам заграти так, як можна було тільки мріяти. А ще, Ігор не шкодував ділитись знаннями і досвідом. Він вмів ненав`язливо заохотити. Після чого хотілось відкривати нові обрії. А ще Ігор грав Нємена.
В ту пору довелось послухати його альбом “Enigmatic”. Знову відчуття нереальності і глибини. Вже тоді вражало якесь загальнолюдське бачення цього дивного чоловіка. Багато хто вважає цей альбом найвдалішим серед усіх. Та життя подарувало можливість мати особисте ставлення.
Точної дати вже не відтворю. Пам`ятаю, що була зима 1976-77. Я вчився на випускному курсі. І раптом новина – до Львова приїздить Чеслав Нємен і для нас є 2 квитки на 3х! Нас – це Павла Маркевича, Віктора Тиможинського і мене. Їхати чи не їхати – питання навіть не виникало. Ми взяли заздалегідь білети на автобус і з нетерпінням чекали означеної дати. Та не все було так просто…
Переддень поїздки при мінусовій температурі на вечір пішов дощ. Було неприємне передчуття, що автотранспорт наступного дня не піде. Тому ми поїхали залізницею з пересадками і великим гаком. Навіть рідний Володимир виник під ранок у вікні вагону перед моїми очманілими зі сну очами. І не відразу второпав, що з таким гаком, як ми їхали, так і мало бути.
У Львові перед оперним добрали з рук ще одного квитка і нарешті концерт!….
На сцені їх було четверо. Нємен сам здійснював маніпуляції з мелотроном. Тому звучало виконавців куди більше. Та й взагалі такого забезпечення я ще не бачив. Але вразило інше. Не було жодного загравання з публікою! Під час одного барабанного соло хтось вигукнув «all right». І було це зовсім недоречно. Мене просто приголомшила Нєменівська філософія. Не міг зрозуміти – як же він мислить?… Ніби наявний сучасний антураж. Разом з тим все воно було якесь вторинне в порівнянні з його особистою , як тепер кажуть, харизмою. Як я зрозумію, Нємен тоді розкручував свій новий альбом “Katharsis”. Тож для мене сильнішої речі в нього не було ні до, ні після.
Після концерту нам не хотілось говорити. Ні про музику, ні взагалі… В порівнянні з ним, на ту пору всі світові генії кудись поділись…
То вже згодом я і заздрив йому, і не заздрив. Поляки своїм генієм вже натішились. Було видно з рідких його з`яв в медіа-просторі, що життя в тому попсовому вигляді його вже мало цікавить. Часом в ефірі звучали його хіти давніх літ. Часом в моїй уяві виникали якісь його прийоми і трохи починало вимальовуватись розуміння його мислення. Та хіба це вже було так важливо? Знайомий журналіст намагався організувати зустріч. Та де там…
І геній відійшов туди, куди прагнув.

Одну зі своїх пісень я назвав «Дивовижний світ» і тільки потім зрозумів – звідки в мене ця назва.