Ukrpol.net

Францішек Оборський, господар* у Замку на воді у Войновіцах (одна із туристичних принад за 25 км від Вроцлава, якою опікується Товариство істориків мистецтва) добре запам’ятався мені ще тоді, коли я вперше побувала у замку у 2007 році. Нас, стипендистів програми Кіркланда, у рамках інтеграційної зустрічі привезли туди на урочисту вечерю. Пан Франек з’явився тільки наприкінці вечора і запитав, чи є хтось із Волині. Я та моя колєжанка (теж із Луцька) зголосилися. Тоді він сказав лише, що родом десь з-під Дубна і дав нам свою візитку.
І от кілька днів тому, на такій же вечері стипендистів (щоправда, я уже в ролі випускниці, а не учасниці програми), у тому-таки замку я знову побачила пана Францішка. Він знайшов вдалий момент, коли ми уже і поїли, і поговорили, і нафотографувались -  і почав розповідати про історію замку та околиць. Такий великий,  колоритний чоловік із бородою – він дуже пасував до усього у цьому замку, органічно вписувався у образ його господаря. Усі уважно слухали (розповідь була направду невимушеною і цікавою, з гумором), а я навіть дістала диктофон…
Завершивши, пан Франек традиційно запитав: “Чи є хтось із Луцька?” ))) Про те, що він родом з Волині,  цього разу він казав якось дуже зворушливо, із сумом. Сказав, що дуже хоче поїхати і подивитися на землю, де народився, але ніяк не може залишити замок, у якому господарює. Пожартував, втім, що навіть якби поїхав, то має тут своє око – портрет в одній із зал.
Хтось здуру запитав, а чи не у маєтку Радзивілів ви, бува, народилися… “Ні, – каже Франек, – на Волині у мене був власний маєток, але ваші співвітчизники його спалили.” У цих словах не було жодного натяку на образу, докір чи будь-яку неприязнь до українців.
Потім ми ще довго розмовляли із паном Оборським. Надзвичайно цікава людина. Розповів, що його родина виїхала з Волині, коли йому було 1,5 роки. Усе подальше його життя було пов’язане із Вроцлавом та Нижньої Силезією. У їхній  родині, а також на “вєчурках” (зустрічах волиняків) часто згадували про Волинь і довго навіть сподівалися туди іще повернутися. Він же із волиняки став справжнім дольношльонзаком, закохався у мандрівки Нижньою Силезією та місцеві гори. Навіть пробував захопити своїх батьків, але передгір’я Судетів їм все одно нагадувало Волинь.
Пан Францішек закінчив факультет філософії,  вивчав філософію релігії, культурознавство, давно цікавиться і вивчає історію культур, особливо культур пограниччя. Каже, що ні поляки, ні українці, так і не зробили висновків після усього того, що було у минулому. Переконаний, що люди, особливо, на територіях пограниччя, завжди вміли уживатися і знаходити спільну мову, тож треба шукати те, що об’єднує.
Домовилися із Франеком (власне, так він себе називає) зустрітися іще – можливо, записати інтерв’ю, поїхати у його дім в горах. І, звісно ж, обов’язково вибратися якось разом на Волинь
* Уточню, що пан Оборський не є власником замку,просто назвати його менеджером чи директором теж язик не повертається