Вроцлав у Бреслау
З блоґу Антона Санченка:
На жаль, не пам’ятаю вже, хто з френдів ставив Марека Краєвського за приклад спокійного нетравматичного відношення до історії. Мовляв його криміналдиректор Мокк – позитивний герой, попри те, що німець і таке інше. Наші письменники, мовляв, на таке не здатні. Не згоден з двох причин.
Причина перша. Бреслау зараз зветься Вроцлавом, а не навпаки. Можна скільки завгодно впиватися колишніми назвами усіх тих штрассе і змальовувати особняки з червоної цегли та костьоли, коли воно вже твоє. Мені здається, якби Краєвський писав про зниклий польський Львів, тональність була б іншою.
І друга причина для незгоди. Саме наші львівські автори демонструють підхід, близький до Краєвського, коли ностальгічно пишуть про польські часи у Львові чи святкують ніч народження цісаря Франца-Йосипа по кнайпах. Втім зустрічав подібне спокійно-ностальгійне відношення і в одеситів щодо екс-румунської Бесарабії.
А “Смерть у Бреслау” я таки домучив. Все ж важко слідкувати за детективними перипетіями, якщо вони тривають 16 років, на які ще й припадає лише побіжно згадана Друга світова. НМД, детектив вимагає більш жвавої дії і тяжіє до законів класицизму щодо єдності дії, місця та часу.
До того ж автор нерозважливо закатував головного поставщика скорпіонів до Бреслау на самому початку книжки, і звідки беруться усі наступні полчища скорпіонів залишається для мене загадкою. Щодо історичної складової цього детектива, то НМД вона геть не вдалася. Подібний прийом у виконанні братів Вайнерів чи Переса Реверта більш переконливий, НМД.
bohdan | 04.08.2010 | В роздiлах: Статті