13 березня (субота) 17:00
Книгарня “Є”: Київ, вул. Лисенка, 3

«Європейський досвід: Польща» – цикл зустрічей із видатними особистостями, котрі й рефлексіями, і своїми діями впливають на функціонування держави, створення образу Польщі як всередині країни, так і за її межами. Досвід буття в Європі це не лише геополітика і культура, але й здатність індивіда бути причиною змін. Ми прагнемо представити українцям людей, які піднімаються над партикуляризмом, слугуючи суспільним інтересам. (Польський Інститут у Києві)

Перший захід в рамках проекту – зустріч з найпопулярнішим міністром культури Республіки Польща Вальдемаром Домбровським.

Вальдемар Домбровський – реформатор польських культурних інституцій
Засновник і директор студентського клубу «Riwera-Remont»(1973-78), заступник директора Відділу культури Міської ради Варшави (1979-81), багаторічний директор Центру мистецтва «Studio» (з 1982), віце-міністр культури і мистецтва, шеф Комітету кінематографії (1990-94), президент Державної агенції закордонних інвестиції (1994-98), генеральний директор Національної опери (1998-2002, з 2008 – і дотепер).
Продюсер понад 70 вистав Театру «Studio», співзасновник оркестру «Sinfonia Varsovia», ініціатор Міжнародного фестивалю зірок в Мендзиздроях.
Міністр культури Республіки Польща (2002-2005)
Найбільше його досягнення – реформа механізмів управління культурою. Міністр Домбровський створив мережу галузевих інститутів з широкими повноваженнями й великими бюджетами, що перебрали багато завдань департаментів міністерства.
2003 створив Інститут Книги, завданням якого є популяризація найкращих польських книжок і авторів, презентація польської літератури за кордоном, стажування для перекладачів. 2005 його зусиллями було ухвалено новий Закон про кінематографію (засадничий документ для розвитку польського кіно), на підставі якого був заснований Польський Інститут Кіномистецтва. Промоцією театру зайнявся Театральний Інститут. Виправдала себе й ідея заохочення сучасного мистецтва через створення 16 потужних регіональних колекцій сучасного мистецтва (Towarzystwo Zachęty Sztuk Pięknych).
Міністру Домбровському вдалося налагодити стосунки і об’єднати дві важливі для Польщі інституції – Національний інститут Фридерика Шопена і Товариство Фридерика Шопена. У 2004 він створив програму «Шопена-2010», а 2008 – був призначений Головним уповноваженим з питань святкування Року Шопена.
Заснував стипендії для молодих польських митців – «Молода Польща». Схід трактував настільки ж важливим партнером для польської культури, як і Захід. 2002 започаткував щорічну стипендію для молодих талантів з України – «Gaude Polonia».
Амбітні проекти реформ були підтримані належним фінансуванням – Міністр реформував старі схеми, знайшов нові джерела фінансування в країні, а також залучив кошти з-за кордону.
У польській пресі писали, що «Домбровський є одним з небагатьох міністрів, які закінчують виконання обов’язків з позитивним балансом», а також, що він «має абсолютний інстинкт менеджера культури».

вхід вільний

Інформація: +380679460650 (Книгарня «Є») +380442880304 (Польський Інститут)
Акредитація для преси є обов’язковою (Оксана Щур +380661741195)

Ексклюзивний медіа-партнер проекту  “Український тиждень”

Фільм розповідає історію кількох тисяч диких кроликів, для яких мертва зона Берлінської стіни протягом 28 років була рідною землею. На жаль одного дня мур впав і вони були змушені шукати нового дому. Чи не така сама доля випала мешканцям центрально-східної Європи у період з кінця ІІСВ і до самого знищення Берлінської стіни?

Click here to view the embedded video.

Отже, є підозра, що Богуміла Бердиховська знає про Україну та її громадян більше, ніж вони самі про себе. Нещодавно авторитетна пані знову відвідала нашу країну на запрошення Польського інституту в Києві. Читати інтерв’ю

Втома від хаосу
Європейський простір – це насамперед цивілізація руху, бажано вперед. Країна, неспроможна підтримувати цей рух, погрузла в аморфному посткомунізмі та збайдужіла до власного безталання, автоматично випадає з такого геополітичного простору незалежно від своєї географії й минулого. Сьогодні Україна має всі шанси таким чином випасти щонайменше з діалогу із Польщею, своїм найпослідовнішим і найвмотивованішим адвокатом у Європі. Польща втомилася якщо не від України як такої, то принаймні від її безруху.

Шлях до України через Брюссель

Відтоді як МЗС Польщі в листопаді 2007 року очолив енергійний і прагматичний Радослав Сікорський (представник партії «Громадянська платформа», один із ймовірних претендентів на президентське крісло на наступних виборах), польська політика за кордоном стала більш орієнтованою на Захід, а саме на Брюссель, ніж на Схід. Вважається, що польське лобі в брюссельських коридорах є універсальним інструментом просування власних інтересів повсюдно, зокрема й на Сході Європи.

Щоб розібратися з польськими західними й східними орієнтирами, не завадить звернутися до історії. Так, польську зовнішню політику ще з періоду середньовіччя умовно поділяють на дві концепції: п’ястовства (династія П’ястів) та ягеллонізму (династія Ягеллонів). Перша означає її європейський, західний напрям, друга – східний. І ось сьогодні Польща від ягеллонізму знову повернулася до п’ястовства. Що це означає саме для нашої країни як головного польського партнера у Східній Європі? «Для України принциповішим є питання: Варшава втілюватиме в життя концепцію східної політики Юзефа Пілсудського чи Романа Дмовського? Перша пов’язана з проукраїнською, а друга з проросійською політикою. Україна в будь-якому разі перебуватиме в полі зору Варшави, – пояснює доктор політичних наук із Вроцлава Валентин Балюк. – А розмови на тему політики П’ястів та Ягеллонів залишаються на рівні академічної дискусії. Володарі Польщі і з першої, і з другої династій провадили активну багатовекторну політику». Про­українськість чи проросійсь­кість польської зовнішньої політики, своєю чергою, залежить від низки інших чинників.

Фальстарт естафети

Одне з найбільших сподівань поляків полягало в тому, що Україна може перейняти ініціативу допомоги демократіям на пострадянському терені, як це робила сама Польща. Щоправда, у Варшаві до такої ролі готувалися давно: ще 1952 року в еміграційному польському часописі Kultura було озвучено концепцію УБЛ (Україна – Литва – Білорусь), за якою всім свідомим полякам пропонувалося прийняти повоєнні кордони, нав’язані комуністами, визнавши Львів за Україною, а Вільнюс за Литвою. Крім того, стверджувалося, що саме незалежність східних сусідів Польщі гарантуватиме її власну незалежність. Автором концепції був Юліуш Мєрошевський, а розвинув її головний редактор Kultury Єжи Ґедройць. Саме за його іменем вона увійшла в історію. На концепції Ґедройця виховувалися сучасні польські політики, зокрема й посткомуністи на кшталт Александра Квасневського. Без неї навряд чи Польща стала б першою державою, що визнала українську незалежність, і під час Помаранчевої революції навряд чи саме Квасневському випала б роль головного модератора поміж владою та опозицією.

Але чи зрозуміли в Києві цю тактику? «Були сподівання, що з часу кольорових революцій, а потім і Карпатської декларації Ющенка й Саакашвілі Україна перетвориться на політичного лідера в регіоні», – каже Анджей Бжезецький, редактор двомісячника «Нова Східна Європа». Проте кумівство Ющенка та його грузинського візаві ще не означало поширення здобутків революцій троянд і помаранчів на сусідів. Водночас від України очікували навіть не так демократизаторського запалу, як послідовного утвердження самого прецеденту неавторитарного режиму на пострадянському терені. «Поляки справді сподівалися на більшу активність України на західному напрямку та спільні дії в регіональній політиці. Однак ніхто не очікував, що Київ буде «інкубатором» демократії, тому що країна ще сама потребує утвердження демократичних засад. Найімовірніше, він мав стати взірцем виходу з «авторитарної ями», – розповідає Валентин Балюк.

Несподіваним для багатьох уже восени 2005 року було затримання лідера азербайджанської опозиції, колишнього спікера парламенту Расула Гулієва в Сімферополі, на шляху до Баку, де він планував очолити «зелену революцію». Прикметно, що в день затримання Гулієва Вікторові Ющенку сама королева Єлизавета ІІ вручила нагороду Четем-хауз за розвиток демократії. Короткий арешт змінив плани Гулієва: після звільнення він вилетів знову до Лондона. Далі, у лютому 2006 року 11 політичних біженців з Узбекистану було екстрадовано з території України. З цього приводу Управління ООН у справах біженців звинуватило нашу країну в незаконності такої депортації. У січні 2007-го спалахнув гострий конфлікт між Віктором Ющенком і міністром транспорту Миколою Рудьковським через сприяння останнього туркменській опозиції, представників якої запросили до України в грудні 2006 року. Сьогодні варто було б поцікавитися, чим обернулися для узбецьких і туркменських біженців та опозиціонерів українська гонитва за дешевим газом.

Далі, український політичний істеблішмент стабільно ігнорував «молдовське й білоруське питання». Навесні минулого року молдовський бізнес­мен Ґабріель Статі, звинувачений комуністами у фінансуванні акцій опозиції, втік до України, проте наша влада без жодного розслідування цієї справи видала його Молдові. В листопаді 2009-го у Форумі громадянського суспільства в межах програми Східного партнерства брали участь і українська, і білоруська делегації. Білоруську студентку Тетяну Шапутьку відрахували з університету за активну участь у цьому заході. Дівчину досі не відновили в Білоруському державному університеті. Тож складається надто довгий список української байдужості й бездіяльності щодо тих цінностей, які Польща розглядала від початку як такі, що єднають її з Україною.

«Люди, які стоять за ідеологією допомоги східним країнам у Польщі, вважають, що це їхній моральний борг. Польща спромоглася досягнути так багато завдяки допомозі західних партнерів: Франції, Німеччини, Британії, США. І вони переконані, що їхній обов’язок – ділитися набутим далі з тими, хто цього потребує, – констатує Святослав Павлюк, заступник виконавчого директора Польсько-української фундації співпраці. – Україна теж могла б ділитися своїм досвідом із сусідами. Якщо ми декларуємо вірність демократичним цінностям, то не можемо мовчати стосовно того, що коїться в тій самій Білорусі».

У Польщі мають надію, що принаймні сам процес передачі влади в Україні, який відрізнявся від російської операції «наступник», піде на користь подальшому розвитку демократії. Сподіваються на це не лише у Варшаві, а й свідомо налаштовані люди в Москві. Приїхавши в грудні 2009 року до Києва, академік РАН Юрій Півоваров заявив, що «справжні представники модерної російської нації уважно стежать за розвитком подій у країні над Дніпром – для нас це має величезне значення». Інакше кажучи, Україна могла б продовжити польську справу на Сході. Але чи здатна вона на такий крок?

Довгі тіні історії

Польські надії щодо Помаранчевої революції стосувалися також зрушень в історичному діалозі. Проте кроки назустріч з боку України були половинчастими. Приміром, Віктор Ющен­­ко фактично форсував справу відкриття відновленого Цвинтаря Орлят на львівському Личакові, не дозволяючи повнокровно відтворити польський меморіал. У 2008-му в день 65-ї річниці різанини на Волині президенти Ющенко й Качинський взяли під свій патронат фестиваль української культури в Польщі, не згадуючи про Волинь жодним словом. Надання посмертно звання Героя України Романові Шухевичу та Степанові Бандері викликало хвилю критики у Польщі. Фактично Ющенко став ворогом для польської правиці, яка закликає припинити співпрацю з Україною, оскільки та толерує націоналістів. Найбільшим критиком України став колишній капелан «Солідарності» ксьондз Тадеуш Ісакович-Залеський, який улітку 2009 року зіпсував настрій Вік­торові Ющенкові під час надання йому звання почесного доктора Католицького університету в Любліні. Ксьонзд тоді витягнув мегафон і прокричав: «Ганьба! Ющенко будує пам’ят­ники злочинцям!» (Насправді Ющенко не мав жодного стосунку до зведення пам’ятників провідникам ОУН – УПА. – Ред.)

«Відомо, що для українців Бандера, Клим Савур, Шухевич є героями, а для поляків – ні. Це нормальна ситуація в історії сусідів. Шухевич воював не лише з комуністами, а й із польським цивільним населенням, і для нас це виходить на перший план», – пояснює Яґєнка Вільчак, оглядач часопису Polityka. Широкого визнання українською стороною етнічних чисток на Волині поляки наразі не дочекалися і навряд чи дочекаються, допоки в Україні не буде запроваджено традиції громадянської дискусії на історичні теми.

Самі поляки пройшли через досить драматичну дискусію, коли стало відомо про бійню євреїв у містечку Єдвабне в 1940 році. Тоді польські мешканці, інспіровані німцями, вчинили масовий погром із великою кількістю жертв. Загалом вважається, що польська влада і суспільство «покаялися» за проведення депортаційної акції «Вісла» щодо українців. Як «покаятися» щодо Волині мають українці, приміром, на Донеччині чи Харківщині, уявити важко – це залежить від рівня історичної свідомості нашого народу.

«Історичні дискусії є для нас важливими, оскільки наш народ століттями пригноблювали, – пояснює сприйняття історії поляками Яґєнка Вільчак. – Якщо порахувати жертви сталінізму, депортацій на Сибір, волинську різанину, трагедію в Катині тощо, годі дивуватися, що історія стала важливим елементом політики. Це компонент життя, до якого ми весь час повертаємося. Немає родини, яка не втратила б когось на Сході. І те, що за комуністичної Польщі про це не можна було згадувати, лише загострило почуття кривди».

Розчарований оптимізм

Контакти з Польщею становлять на сьогодні 70–80% усіх публічних зовнішніх зв’язків українських громадських організацій. Давно помічено, що в Польщі пишуть про Україну приблизно втричі більше, ніж в Україні про Польщу. Чому так відбувається – тема окремої розмови. Натомість наслідком постійної посиленої уваги польських ЗМІ та громадських організацій до України є добра обізнаність з її проблематикою. Польщі водночас і легко, і важко бути «адвокатом України» у Європі, оскільки як політики, так і журналісти знають і вади, і переваги українців.

А загалом поляки втомилися чекати, доки їхній піддослідний кролик – Україна – почне продукувати позитив. «Втома від України спричинена насамперед тим, що ваші політики не демонструють бажання по-справжньому реформувати країну. Є декларації, а за ними нічого не стоїть. Немає розуміння, чим є реформи, як вони мають реалізовуватися», – каже Анджей Бжезецький. Його думку поділяє Яґєнка Вільчак: «Втома виникає від того, що українські політичні кола не можуть між собою домовитися. Хіба не можна було ці п’ять років провести інакше – з більшою користю для народу? Політичний клас того не розумів, не зробив, не виконав, не скористався тими п’ятьма хвилинами».

«Ніхто вже немає натхнення про вашу Україну писати, як раніше», – зізнався Тижню спецкореспондент на президентських виборах в Україні від «Газети виборчої» Маріуш Завадський. Чи ми назавжди втратили медійну привабливість для Польщі? Яґєнка Вільчак намагається бути оптимісткою: «Зацікавлення Україною нікуди не поділося. Коли Польща розпочала трансформацію в напрямку ринкової економіки, ніхто такого шляху ще не проходив. А ви могли б оцінити різні моделі, різний досвід, вибрати з них те, що було корисним, відкинути негативне і спробувати щось із того застосувати. І ми все ще сподіваємося, що ви це зробите». Яцек Міхаловський, програмний директор Польсько-американської Фундації Свободи, визнає безальтернативність польсько-україн­­ського зближення: «Віктор Янукович як президент – це вибір вашої нації. Якщо ви в цьому бачите проблему, то вона стосуватиметься, власне, вас самих. Поляки, зокрема неурядові організації, як допомагали вам, так і робитимуть це надалі. Це наш обов’язок, Україна – наш сусід. І цю даність жодні вибори змінити не можуть. Загалом я великий оптиміст».

Великий оптимізм сьогодні не завадить усім, хто усвідомлює масштаб української бездіяльності й тверезо оцінює, як багато років Україна ще не рухатиметься. Але зрушуватися таки треба. Іншого вибору просто немає. Наш найбільший потенціал сьогодні, можливо, у тому, що українське суспільство є доволі толерантним, а отже, апріорі спроможним до змістовного діалогу. Багато хто вважає, що воно толерантніше за польське. Але безрух будь-яку толерантність обертає в байдужість.

лінк – http://www.ut.net.ua/art/166/0/3599/

розклад та інше

У середу 3-го березня можна буде переглянути романтичну комедію Джеймса Лепейна “Експромт” з Х’ю Ґрантом (Шопен) і Джуді Дейвіс (Жорж Санд) у головних ролях (поч. о 19:00, російською мовою);

4-го березня – американський фільм сорок четвертого року про життя Шопена “A Song to Remember” (поч. о 19:00, англійською мовою);

5-го березня – документальний фільм британського режисера Тоні Палмера “Дивна історія Дельфіни Потоцької або загадка Шопена”, 1999 р. (поч. о 19:00);

6-го березня – “Дитяча Шопеніана” (16:00); показ картини Єжи Антчака “Прагнення кохання”, 2002 р. (поч. о 19:00, російською мовою).

Концерти відбуватимуться у Львові, Чернігові, Києві, Донецьку та Дніпропетровську. Розклад концертів та інша інформація

Було домовлено: українській та польській сторонам до кінця травня представити архітектурні проекти, які пройдуть другий завершальний етап конкурсу, з відповідною кошторисною документацією на будівництво Міжнародного молодіжного центру.

За словами проректора з міжнародного співробітництва Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Ігоря Цепенди, над розробкою проекту Міжнародного центру зустрічей студентської молоді України та Польщі працюють три групи молодих архітекторів: Варшавської політехніки, Краківської та Львівської. Учасниками зустрічі, що відбулася, були молоді архітектори з Польщі та Львова, переможці першого туру конкурсу проектів, які є учасниками другого конкурсного туру. Впродовж червня замовники проектів – Варшавський університет, Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника та Івано-Франківська обласна рада – матимуть право вносити свої пропозиції, які мають бути враховані. У липні у Польщі відбудеться нагородження переможців проектів (перший етап проекту був закритий, другий проходитиме під егідою відомих архітекторів Польщі та України, – ЗІК.).

Учасники зустрічі оглянули ділянку під майбутній Міжнародний молодіжний центр у селі Микуличині, майже 0,8 га, поруч зі спортивно-оздоровчим комплексом «Смерічка» Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника; ознайомилися зі старовинною та сучасною архітектурою Гуцульщини.

За словами голови обласної ради Ігоря Олійника, місце під будівництво Міжнародного молодіжного центру – у мальовничому куточку Карпат Микуличині – «обрано невипадково, оскільки впродовж останніх років молодь обох сусідніх країн, одна з яких, Польща, є членом Європейського Союзу з 2004 року, проявляє особливу зацікавленість до взаємопізнання, і, безперечно, до різного роду мандрівок туристичними маршрутами Карпат».

«Мета цієї ініцативи, – каже Ігор Олійник, – аби молодь наших країн -України і Польщі – мала свою резиденцію, змістовне і комфортне місце для проведення дискусій, семінарів, конференцій, реалізації спільних проектів в рамках Програми молодіжного обміну Європейського Союзу».

Під час обговорення другого питання зустрічі – відновлення обсерваторії «Білий Слон», що на горі Піп Іван на Чорногірському хребті на території Верховинського району, зазначалося: за результатами експертизи, яку провели польські архітектори, у 2009 році на розширеному засіданні Міністерства культури України вдалося включити колишню обсерваторію у перелік об’єктів, які мають архітектурну цінність.

За словами Ігоря Цепенди, цей об’єкт цікавий не лише з точки зору архітектури. Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника має намір спільно з польськими партнерами відновити там обсерваторію та створити біологічний стаціонар з дослідження рослинності Карпатського регіону, а також центр етнографічних експедицій та кемпінг для студентів. На червень запланована студентська екологічна акція з прибирання гори Піп Іван від сміття.

На початку червня цей об’єкт, збудований у 1938 році, мають оцінити фахівці з інженерної точки зору, – каже Ігор Цепенда. Впродовж липня інженерні висновки пройдуть детальне обговорення; не пізніше вересня об’єкт мають перекрити та «тимчасово прикрити» до нього вхід для туристів, оскільки «найбільшої шкоди йому завдано не часом і не природою, а внаслідок людської діяльності». Ігор Цепенда зазначає, що залученими коштами Європейського Союзу поляки уже відновили метеорологічну обсерваторію Каспровий Верх (1985 м), яка займає найвище місце розташування в Польщі.

«Оживити Чорногірський хребет, гору Піп Іван для туристів, відбудувати, відповідно до найкращого проекту, який буде визначено, приміщення астрономо-метеорологічної обсерваторії, встановити там сучасний потужний телескоп – ось яку мету переслідує обласна рада, підтримуючи цей проект, – каже голова обласної ради Ігор Олійник. – Щоб таку вельми цікаву науку, як астрономія, прикарпатські студенти вивчали наяву, в обсерваторії, а не лише по книжках, і щоб Прикарпаття справді притягувало до себе допитливих мандрівників звідусіль».

Довідка ЗІКу.

З ініціативи голови Івано-Франківської обласної ради, представника України у Раді Європи Ігоря Олійника та проректора з міжнародного співробітництва Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника Ігоря Ципенди у травні 2007 року Прикарпатський нацуніверситет та Варшавський університет вийшли з ініціативою створення на Прикарпатті Міжнародного центру зустрічей студентської молоді України та Республіки Польща.

Організатори задумали створити Фонд  на взірець польсько-німецьких і німецько-французьких фондів, які у свій час відкрили подібні Центри на територіях своїх країн.

20-27 листопада 2007 року у Варшаві відбулося 18 засідання Консультаційного комітету Президентів України та Республіки Польща, під час якого було підтримано ідею створення Міжнародного центру зустрічей студентської молоді України та РП за сприяння обох президентів.

У червні 2008 року це питання обговорювалось на 19 засіданні Консультаційного комітету Президентів України та Республіки Польща у Вінниці та на 20-му засіданні – у Варшаві. Було наголошено на потребі «активізувати зусилля» зі створення на Прикарпаття, за сприяння президентів України і Польщі, Молодіжного центру зустрічей.

У жовні 2008 року польська сторона прийняла рішення про встановлення нагороди Президента ПР для переможців архітектурного конкурсу на кращий проект Міжнародного центру зустрічей української та польської молоді. Нині керівництво Прикарпатського національного університету ім.Василя Стефаника та Варшавського університету завершують роботу з підготовки статутних документів для створення Фонду обох університетів, через який фінансуватиметься даний проект. До складу ради Фонду планується запросити відомих політиків, діячів культури, освіти і науки України та Польщі.

Відповідно до доручення Кабінету міністрів України від 25 вересня 2009 року на виконання домовленостей за результатами державного візиту Президента України Віктора Ющенка до РП 7-8 вересня Міністерство освіти і науки України та Івано-Франківська облдержадміністрація зобов’язано «завершити створення Міжнародного центру у 2010 році».

11-13 грудня 2009 року в місті Яремче відбулася чергова робоча зустріч за участі Секретаріату президента України, Канцелярії Президента Республіки Польща, МЗС України, МЗС Польщі, Міністерства культури і національної спадщини РП, на якій було обговорено реальний стан та наступні кроки на шляху реалізації проектів створення Міжнародного центру зустрічей української та польської студентської молоді та відновлення астрономічної обсерваторії на горі Піп Іван.

15 грудня 2009 року за участі заступника державного секретаря Канцелярії президента Республіки Польща Маріуша Хандзлік та Посла України в Польщі Олександра Моцика підбито підсумки першого етапу конкурсу на архітектурний проект побудови Міжнародного центру зустрічей української і польської студентської молоді. 20 січня у Бельведерському палаці відбулося нагородження переможців першого етапу конкурсу.

На вершині гори Піп Іван (2028 м над рівнем моря), що на Чорногірському хребті у Верховинському районі Івано-Франківської області, розташовані залишки колишньої польської астрономо-метеорологічної обсерваторії. Ця споруда збудована у 1938 році за кошти Військово-повітряних сил Польщі; обсерваторія діяла до 17 вересня 1939 року.

Про перспективу відновлення обсерваторії на горі Піп Іван (Івано-Франківська область) йшла мова 13 травня 2005 року на черговому 36 засіданні Ради Карпатського єврорегіону в місті Бардейов (Словаччина).

Розмови про необхідність відновлення цієї обсерваторії ведуться давно – як українськими, так і польськими науковцями. На початку 2002 року за участі зацікавлених установ з України та Польщі була створена Наукова рада координації науково-дослідних робіт обсерваторії.

У червні 2004 року у Міністерстві освіти і науки України відбулася робоча зустріч представників польської і української сторін, на якій було зазначено: якщо українською стороною обсерваторія буде відновлена на 70%, лише тоді можна очікувати на фінансову допомогу польської сторони. Міносвіти України пообіцяло сприяння цьому проекту.

8 квітня 2005 року в Івано-Франківську відбулася чергова нарада з питання відновлення обсерваторії на горі Піп Іван та будівництва дороги з села Шибени Верховинського району до державного кордону з Румунією. Тодішній голова ОДА Роман Ткачзазначив на цій нараді, що відновлення даної обсерваторії потрібне, але воно повинно відбуватися через знаходження інвестора та із застосуванням тендерного підходу. Тоді ж було визначено першочергові заходи: здійснити оцінку впливу майбутньої обсерваторії на навколишнє середовище; виготовити техніко-економічне обґрунтування і робочу документацію, а також проект ескізної забудови для її відновлення.

ця стаття на zik‘у