Народилася 2 липня 1923 року в містечку Бнін (нині Курник), біля Познані. З 1931 року постійно жила і працювала у Кракові. Публікуватися почала з середини 40-их років.

1996 року Нобелівський комітет ухвалив рішення присудити поетесі Нобелівську премію з літератури — «за поезію, яка з іронічною точністю проявляє історичні та біологічні явища в контексті реальності людства». Своє творче кредо Віслава Шимборська висловила у лекції з нагоди вручення премії: «Натхнення, чим би воно не було, народжується з невтомного „не знаю“… Тому так високо ціную [ці] два малих слова… Вони розширюють наше життя до просторів, які містяться в нас самих, і просторів пізнання нашої прекрасної Землі».

Вірші Шимборської перекладали Дмитро Павличко, Григорій Кочур, Ярина Сенчишин, Наталя Сидяченко, С. Шевченко, Леонід Череватенко, О. Гордон, Анатолій Глущак, Андрій Савенець.

Pierwowzór bohatera filmowego – Iwan Dacenko urodził się w 1918 roku we wsi Czerneczyj Jar (Чернечий Яр) w obwodzie połtawskim. Od 1937 roku służył w Armii Czerwonej jako pilot. Wielokrotnie nagradzany orderami i medalami, 18.09.1943 roku otrzymał tytuł Bohatera Związku Radzieckiego. Podczas wykonywania zadania bojowego -  bombardowania dworca PKP Lwów – II, Dacenko miał rzekomo zginąć…

Jak okazało się wiele lat później trafił on wtedy do niemieckiej niewoli. Potem został zesłany do łagrów, z których uciekł. Dalej jego biografia to seria zagadek. Nieznanym nam sposobem Dacenko trafił w końcu do Kanady, gdzie zakochał się w Indiance i został wodzem Irokezów!!! Poznała go jeszcze w 1967 r. ukraińska delegacja, która wyjechała do Montrealu.

Filmowy bohater nazywa się Iwan Dodoka, bo jak twierdzi reżyser, nie można przywłaszczać imienia realnego bohatera, nie znając wszystkich niuansów jego biografii: „Jak został indiańskim wodzem nikt na pewno nie wie, my podajemy swoją wersję, która dla mnie jest najbardziej przekonująca. Wersja ta odpowiada najważniejszemu impulsowi, bez którego nie zaczynałbym tego filmu. Moim zadaniem było stworzyć bohatera, ukraińskiego bohatera. Bo w naszym kinie i kulturze, pozwolę sobie stwierdzić, ukraiński bohater to figura zabroniona. Ale to trzeba zmieniać, bo odczuwamy głód własnego bohatera, własnej legendy.”

Większość zdjęć do filmu zrealizowano na Ukrainie (Kijów, obwód kijowski, Kamieniec Podolski i okolice). Jeden kadr nakręcono w górach na granicy Argentyny i Chile. Budżet filmu wynosi ponad 16 milionów hrywien.

Click here to view the embedded video.

Mychajło Illjenko jest jednym z trzech braci reżyserów. Urodził się w 1947 roku. Zakończył Moskiewski Instytut Kinematografii. Obecnie wykłada na Kijowskim Narodowym Uniwersytecie Teatru, Kina i Telewizji im. I. Karpenko-Karego, gdzie od 2000 roku jest dziekanem na fakultecie Filmu. Jest też dyrektorem i pomysłodawcą festiwalu „Vidkryta nicz” w Kijowie. Zasłynął w 1993 roku produkcją „Fuzhou” («Фучжоу»). Jego najnowszy film to opowieść o ukraińskim bohaterze – człowieku, który się nie poddał, nie załamał i wybrał tak fantastyczny pomysł na życie.

Źródła:

http://tyzhden.ua

http://orenda.pl.ua

http://firecrosser-movie.com/

Нагороджений у галузі літератури письменник і фотограф Міколай Лозінські (1980 р.н.) у романі «Книжка» використав історію своєї сім’ї. Він почав від розлучення батьків, а закінчив власними взаєминами – з татом, відомим режисером-документалістом, і з братами. Поміж цими подіями минуло кілька десятиліть польської історії. «У мене мало ідей і багато сумнівів. Я пробував ненав’язливо вписати малу історію сім’ї у значно більшу: війни, комунізму, подій березня 1968 року, військового стану. Але так, щоб емоції не затуляли мені гостроти бачення» – сказав він нещодавно «Ґазеті виборчій».

Незвичний і гострий портрет сім’ї, обтяженої токсичним секретом, створив і нагороджений у сфері кінематографу Рафаель Лєвандовскі (1969 р.н.). У фільмі «Кріт» він показав польську сім’ю у кризовому стані. Батько (Мар’ян Дженджель) – це герой Солідарності. Багато років потому, перегорівши, він займається з сином (Борис Шиц) імпортом одягу. Раптово батька звинувачують у тому, що керуючи страйком під час військового стану, він водночас був агентом СБ у копальні.

Click here to view the embedded video.

Режисер Кшиштоф Ґарбачевскі (1983 р. н.), нагороджений у категорії театр, у ряді вистав відкрив власну безпорадність перед системами, до яких почуває себе втягнутим.  В «Одисеї» (театр ім. Кохановскего в Ополю) він наївно запитував як втекти від детермінуючого ярма виховання. У наступних спектаклях пропонував втечу у віртуальну сферу («Зірка смерті» за «Зоряними війнами», Драматичний театр у Вальбжиху) і у світ природи («Сексуальне життя диких» за Броніславом Маліновскім, Новий театр у Варшаві).

У категорії класичної музики вибір впав на скрипальку Алєксандру Кульс (1991 р.н.). Критики підкреслювали, що молодій солістці вдалося поєднати пристрасть зі скрупульозністю у деталях.

Співачку і піаністку Джулі Марсель (1982 р.н.) відзначили у сфері розважальної музики за альбом «June», який складається зі складної для класифікації мішанини ліризму і панк року.

Click here to view the embedded video.

Click here to view the embedded video.

Спеціальну нагороду Творця культури отримав видатний театральний режисер  Єжи Яроцкі, автор гірких, аналітичних спектаклів на основі творів найбільших пересмішників польської літератури: Віткаци, Ружевіча, Гомбровіча, Мрожека.

«Паспорти», які присуджуються з 1993 р. на сьогодні вже не є миттєвою перепусткою до великої кар’єри. Однак, за 19 років свого існування ця відзнака набула значного статусу, а щорічні урочистості з нагоди вручення це важливий момент формування актуальних канонів у мистецтві. Переглянувши список лауреатів за 2011 р., одразу впадає в око, що для критиків найважливіша була щирість. Відзначили відважних індивідуалістів, які охоче проявили емоції, розповідали про власні корені, ділились інтимними таємницями. Високо оцінено особисті проекти, божевільні, очевидні чи несерйозні. Високо оцінено виняткова здібність до спостереження. Митців, які навіть коли окреслюють значні горизонти, зберігають нюанси і дрібні деталі.»
«Gazeta Wyborcza»

Wydawca – Korporacja Ha!art:

Wyprawa na Ukrainę ciągle jeszcze pachnie przygodą: trwającą w nieskończoność podróżą zdychającym autobusem, kilkugodzinnym staniem na granicy razem z przemytnikami wódki i papierosów, tysiącem absurdów życia codziennego, rozległymi przestrzeniami, kozacką fantazją, słowiańską duszą, poezją i śpiewem.

Cząstki pomarańczy to owoc takich właśnie niezwykłych wypraw i przygód. To wybrana i zebrana, wychodzona i wystana, przytaszczona, przez granicę przemycona – najświeższa poezja ukraińska. To urodzeni w latach 60., 70. i 80. autorzy: Oksana Zabużko, Wiktor Neborak, Jurij Izdryk, Marija Szuń, Nazar Honczar, Roman Sadłowski, Iwan Łuczuk, Iwan Andrusiak, Marianna Kijanowska, Marjana Sawka, Oksana Łucyszyna, Dmytro Łazutkin, Katrina Haddad, Ołena Husejnowa, Ołeh Kocarew, Bohdana Matijasz, Lubow Jakymczuk, Bohdan Ołeh Horobczuk, Andrij Lubka w przekładach Anety Kamińskiej.

Fragmenty antologii możecie przeczytać tutaj

Поїздка до України все ще й далі пахне пригодою: безкінечною подорожжю автобусом, що ледве тримається купи, кількагодинним стоянням на кордоні разом із людьми, які перевозять контрабандою горілку й сигарети, тисячею абсурдних випадків повсякдення, далекими відстанями, козацькою фантазією, слов’янською душею, поезією та співом.

«Дольки помаранчі» – це плід саме таких незвичайних поїздок і пригод. Це вибрана й зібрана, виходжена й вистояна, притягнена, провезена контрабандою через кордон найсвіжіша українська поезія.

Це автори, які народилися в 1960-х, 1970-х і 1980-х роках: Оксана Забужко, Віктор Неборак, Юрій Іздрик, Марія Шунь, Назар Гончар, Роман Садловський, Іван Лучук, Іван Андрусяк, Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка, Оксана Луцишина, Дмитро Лазуткін, Катріна Хаддад, Олена Гусейнова, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Любов Якимчук, Богдан-Олег Горобчук, Андрій Любка в перекладах Анети Камінської.

Źródło: http://ha.art.pl/, http://pk.org.pl/

Доброю справою займаються Національний інститут спадщини Польщі, Державний історико-архітектурний заповідник у м. Жовква та Науково-дослідний інститут пам’яткоохоронниз досліджень у Києві.

Список об’єктів в Україні:

1. Ансамбль пам’ятки архітектури 1745 р. церкви Собору св. Архистратига Михайла в с. Ужку, Великоберезнянського р-ну, Закарпатської обл. ( охоронний № 198/1,2).
2. Ансамбль пам’ятки архітектури 1813-1824 рр. церкви Вознесення Господнього в с. Ясіні, Рахівського р-ну, Закарпатської обл. (охоронний № 201/1,2).
3. Ансамбль пам’ятки архітектури 1808 р. церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Нижньому Вербіжі, Коломийського р-ну, Івано-Франківської обл. (охоронний № 825-М ).
4. Ансамбль пам’ятки архітектури 1598 р. церкви Зіслання Святого Духа в м. Рогатині, Івано-Франківської обл. (охоронний № 243).
5. Ансамбль пам’ятки архітектури 1670-1678 рр. церкви св. Юра в м. Дрогобичі, Львівської обл. (охоронний № 377/1,2).
6. Пам’ятка архітектури 1720 р. церква Пресвятої Трійці в м. Жовкві, Львівської обл. (охоронний № 393).
7. Ансамбль пам’ятки архітектури 1502-1600 рр. церкви Зіслання Святого Духа в с. Потеличі, Жовківського р-ну, Львівської обл. (охоронний № 530/1,2).
8. Ансамбль пам’ятки архітектури 1838-1902 рр. церкви Собору Пресвятої Богородиці в с. Маткові, Турківського р-ну, Львівської обл. (охоронний № 516/1,2).

Щодо церков у польській частині Карпат, то це пам’ятки архітектури у Радружі (церква Святої Параскеви), Хотиньці (церква Різдва Пресвятої Богородиці), Смольніку (церква Святого Михаїла Архангела), Поврозьніку (церква Святого Якова), Овчарах (церква Покрови Богородиці), Квятоні (церква Святої Параскеви), Брунарах Вижних (церква Святого Михаїла Архангела) і Тужанську (церква Святого Михаїла архангела).

Поетичні читання теж бувають різні. Наприклад, українські та польські. Головне в українських вечорах поезії – тексти, їхнє читання, що динамічніше воно, то більше слухацького схвалення викликає. Якось коментувати вірші – в багатьох випадках це майже моветон. А обговорення зводиться до переказу кумедних життєвих історій. Польський підхід до поезії трохи інший. Часто поетичні вечори в Польщі – передусім розмови, дискусії: про вірші, про суспільство, культуру, географію. Саме тому особлива роль тут належить модератору.

Так, Збіґнєв Мастернак під час нашого з Сергієм Прилуцьким вечора в краківському „Локаторі” постійно стимулював нас до розповідей про літературу, про пофігістів, про пострадянські реалії і т.п. Я тоді ще замість „zwi?zek radziecki” сказав „zesp?? radziecki”. Натомість, у київському „Смолоскипі” ми обійшлись без жодних модераторів під час акції „ГоКо-КоЛа”: троє з учасників префоменсу читали вірші, четвертий майстрував з дощок табуретку, потім навпаки, а під кінець ми розламали цю табуретку на просто на сцені кувалдою.

А що більше любите ви? Відповідь однозначна: приїздіть до Києва послухати вірші, а, наприклад, до Кракова – побалакати про сучасну поезію. Нехай Україна зберігає свій драйв, а Польща свою замисленість! Якщо хтось захоче „посвінгувати”, на здоров’я, але хай не забуває: від довгих розмов аудиторія „Дивану” чи „Смолоскипу” може заснути або просто піти з зали геть – пити найдешевше українське вино або їсти найкращі українські цукерки. Смачного!:)

Програма створюється за мотивами роману Юрія Андруховича «Перверзія».

Творці «Абсенту» уявляють його як оригінальний саунд-трек до фільму, знятого невідомим режисером (самим Перфецьким?) за мотивами «Перверзії», але ніколи не реалізованим. Усе, чим диспонуємо — фрагменти, залишки, епізоди, уривки, натяки на колишню цілісність, окремі пісні, сюїти, мелодекламатичні моно- і діалоги, інструментальні версії забутих опер та кантат. Багатомовність і багатозначність — як у прямому, так і в переносному значеннях.

Назва «Абсент» є, звичайно, метафоричною. Це — своєрідний парафраз на тему улюбленого напою всіх декадентів, що переламлюючись через «тексти Перфецького», несе в собі вістку про Полинову країну (Україна після Чорнобиля) та її болісну відсутність (англійське absinth взаємодіє тут із absent) у сучасній Європі. Співпраця у проекті митців Польщі та України сама собою стане активним запереченням цієї відсутності. Остаточною метою проекту є створення багаторівневого складного і захопливого дійства зі слів, інтонацій, музики, світла, відео.

Національна музична академія України ім. Чайковського (Київська консерваторія), вул. Архітектора Городецького, 1/3. Початок о 19:00. Більше на сторінці АртПоля