Ukrpol.net

Чого варте людське життя на борту літака, що за мить вибухне в повітрі над Атлантичним океаном? Чого узагалі те життя варте, якщо тобі, скажімо, трохи за сорок, існуєш ти з дрібних підробітків, бо мистецтво твоє виявилося надто герметичним і непопулярним, та й творити ти вже давно припинив, стаючи поволі самотнім п’яницею із примітивними розвагами у супроводі порно? А саме таким є життя Кристіана Апостати, головного героя книжки. За будь-якими критеріями його можна вважати невдалим і втраченим, сам герой, здається, не мав би чого заперечити такому твердженню, бо навіть свій політ до США на запрошення якоїсь арт-агентції вважав абсолютною випадковістю. Інстинктивно тікаючи у власні спогади, він починає усвідомлювати: усе вартісне з ним колись уже відбулося, тепер “лиш різні версії повернення до минулого давали йому замінник щастя, короткого, але цілком змістовного”. І якщо правда, що у смертну мить перед очима людини проминає усе її життя, то це книга саме про цю невідворотну мить.
Усе, як завжди, починалося з дитинства й дорослішання. Навчання у католицькому ліцеї Св. Августина вдало поєднувалося з дискотеками у назаретянок, а тітчине виховання – зі смаком пивної Далi… »

З блоґу Антона Санченка:

На жаль, не пам’ятаю вже, хто з френдів ставив Марека Краєвського за приклад спокійного нетравматичного відношення до історії. Мовляв його криміналдиректор Мокк – позитивний герой, попри те, що німець і таке інше. Наші письменники, мовляв, на таке не здатні. Не згоден з двох причин.

Причина перша. Бреслау зараз зветься Вроцлавом, а не навпаки. Можна скільки завгодно впиватися колишніми назвами усіх тих штрассе і змальовувати особняки з червоної цегли та костьоли, коли воно вже твоє. Мені здається, якби Краєвський писав про зниклий польський Львів, тональність була б іншою.

І друга причина для незгоди. Саме наші львівські автори демонструють підхід, близький до Краєвського, коли ностальгічно пишуть про польські часи у Львові чи святкують ніч народження цісаря Франца-Йосипа по кнайпах. Втім зустрічав подібне спокійно-ностальгійне відношення і в одеситів Далi… »

Дочитав найновіший текст від Анджея Стасюка – «Таксім». Термін «текст» я вжив тому, що до твору важко причепити якийсь чіткий та однозначний жанровий ярлик – це і не роман (бо важко зв’язати текст канатами центрального сюжету), і не збірка есе (бо екзистенційні роздуми все ж мають нехарактерну динаміку та фабулу). Однак жанрова неприналежність – це аж ніяк не завада, щоб текст знайшов свою авдиторію.
До цього я прочитав «Вісім», «Через ріку», «Мури Геброну», «Дорогою на Бабадаґ». Всі тексти вражали, перш за все, гострим зором автора і майже диктофонною здатністю відтворювати голоси досить різношерсного таки центрально-європейського соціуму. Стасюк промовляв від імені варшавського панка, малопольського селянина, низового кримінальника, стропківського рома – і все звучало живо, правдиво і реалістично. Перед очима відразу поставав весь контекст, усе стерео атмосфери.
«Таксім» для мене – це книжка про безглуздість контрастів. Багато мешканців Західної України добре знають Далi… »

Про книжку «Фадо» Анджея Стасюка, написану 2006 року та перекладену українською і видану тут 2009-го, мені якось важко почати говорити. Як написано в анотації, “фадо” в перекладі з португальської означає “доля”, а також це назва меланхолійної пісні про безповоротно втрачене. У книжці двадцять чотири оповіді, в яких мені ключовими видаються такі слова поняття: Європа, пам’ять, самотність, простір і час.
Відкриває книгу «Автострада». Поміж сплетіння асфальтових стрічок б’ються серця міст, які персонаж проминає: вогні людських поселень, ця “мерехтлива артерія марноти”, яка колись вабила людину, бо “простір вражав тим, який він був величезний”, тепер не манять, а простір дратує невловимістю. “Можна спробувати порозумітися з порнографічною безсоромністю історії, що вилежується горілиць за кожним поворотом <…>, але, врешті, все це сходить на пси <…>” [с.7], – пише Стасюк.
Автор (він же персонаж, бо видається, що маємо в руках книгу автобіографічної прози) не має ілюзій, ніби йому під силу з цим простором порозумітися. В них особливі стосунки, як і з часом (які разом формують історію). Стасюк намагається тільки зафіксувати те, що бачить, бо таке пригадування приносить йому насолоду: “Отже, все це пригадування <…> й безперервне вирушання назад, це вдивляння в заднє скло пам’яті, ця лірика втрати, це слов’янське on the road, що тепер вицокує на машинці, <…> зовсім не для того, щоб запам’ятати, але для того, щоб постійно пригадувати все заново, <…>, аж доки думка й омана остаточно заступлять дійсність <…>” [с.11]. Можна уявити, як автор сидить у напівтемряві і пригадує Далi… »

Знавець тонкощів жіночої душі, автор «Самотності в мережі» та інших бестселерів відвідає Київ з нагоди відкриття другого магазину мережі «Читай-город».
Візит одного з найвідоміших сучасних польських письменників до столиці відбудеться 28-29 травня.
28 травня о 19:00 в книжковому клубі «Читай-город» у ТРЦ «Dream Town» (Оболонський проспект, 1Б) відбудеться зустріч Януша Вишневського з читачами.
29 травня о 14:00 польський прозаїк зустрінеться з читачами в новому книжковому клубі «Читай-город» за адресою вул. Б.Хмельницького, 3Б.

Це перший візит Вишневського до України. Януш Леон Вишневський – один із найпопулярніших письменників Польщі. Він був моряком риболовного флоту, потім закінчив університет, здобув ступінь доктора інформатики та доктора хімічних наук. Живе у Франкфурті-на-Майні, займається молекулярною біологією, літературу вважає своїм хобі. Минулого року у видавництві «Фоліо» вийшов український переклад збірки оповідань Вишневського «Коханка».

Видавництво «Урбіно» підписало контракт із Громадським видавничим інститутом «Знак» на український переклад роману «Еринії», який продовжує львівський кримінальний цикл із комісаром Едвардом Попельським.
У Польщі прем’єра книжки відбудеться 15 травня, а українські читачі матимуть змогу прочитати її вже в серпні. Офіційна прем’єра відбудеться у Львові, за участі Марека Краєвського, під час 17 Національної книжкової виставки-ярмарку «Форум видавців у Львові» у вересні.
Перша книжка львівської кримінальної епопеї «Голова Мінотавра» побачила світ торік. У Польщі вона увійшла до десятки найбільш продаваних книжок польських авторів 2009 року (44 тис. примірників) і права на її переклад придбали в багатьох країнах. В Україні книжку, яку захоплено зустріли читачі, видала Літературна агенція «Піраміда». Далi… »

Матеріал надано порталом ЛітАкцент. Текст і фото – Анатолій Івченко

Хоча «18 Вроцлавські промоції хороших книжок» тривали від 3 до 6 грудня 2009 року, для мене цей ярмарок розпочався ще 29 листопада, коли журі конкурсу «Перо Фредро», до якого запросили й мене, розпочало своє засідання. Оскільки в подібній ролі я був кілька разів на львівському Форуму видавців, то порівняння зринали постійно. Далi… »

Znany w Polsce ukraiński pisarz i poeta Serhij Żadan 12.12. otrzymał nagrodę literacką im. Josepha Conrada, a 13.12. ożenił się!

O nagrodzie literackiej im. Josepha Conrada pisaliśmy już wcześniej. Zainicjował ją Polski Instytut w Kijowie w 2007 roku, kiedy to laureatem został Taras Prochaśko. W 2009 roku przyznano nagrodę po raz drugi. Z nadesłanych tekstów polsko-ukraińskie jury w składzie:  Bogumiła Berdychowska, Oleksandr Bohuckij,  Aleksandra Kowal, Jerzy Onuch, Taras Prochaśko i Lidia Stefanowska, wybrało trzech laureatów: Serhija Żadana, Natalkę Śniadanko i Tanię Malarczuk. Główną nagrodę, czyli 3000 euro i półroczny staż w Polsce od 1.02.-31.07.2010 w ramach programu GAUDE POLONIA, przyznano Żadanowi . Po polsku jego książki ukazują się nakładem Wydawnictwa Czarne.

Natomiast 13.12, czyli na ukraińskie andrzejki, Żadan ożenił się z sympatyczną brunetką Iryną Kuniceną. Stroną muzyczną  wesela zaopiekowała się charkowska grupa „Sabaki w kosmosi”. Na przyjęciu obecni byli muzycy, wydawcy itd…itd… Goście śpiewali, tańczyli, brali udział w konkursach,  przebierali się w kostiumy, pili za zdrowie młodych i brali udział w dyskusji poświęconej przyszłym nazwiskom narzeczonych.

To drugi ślub Serhija Żadana. Jego pierwszą żoną była reżyserka z charkowskiego teatru Arabeski Switlana Oleszko, z którą ma syna Iwana.

Od wczoraj do 16 grudnia 2009 roku w Świetlicy Krytyki Politycznej w Gdańsku odbywa się tydzień ukraiński pod hasłem Zrozumieć Ukrainę. W  jego ramach zaplanowano cykl spotkań m.in. z Jarosławem Hrycakiem, Jurijem Andruchowiczem, Mykołą Riabczukiem i Adamem Wiedemannem a także projekcje ukraińskiego kina. W styczniu 2010 roku odbędą się wybory na Ukrainie, które uważane są za kluczowe nie tylko dla przyszłości młodej ukraińskiej demokracji, ale całego regionu. Tymczasem obserwatorzy życia kulturalnego i politycznego coraz więcej mówią o zmęczeniu i stagnacji we współpracy Polski i Ukrainy, związanej z rozczarowującymi następstwami pomarańczowej rewolucji.

Program spotkań

Jedna czy wiele Ukrain? Demokracja czy oligarchia?

Ukraińskie rodowody i ukraińskie tożsamości. Ukraina wobec Rosji i wobec Polski, wobec świata i Europy. Ukraińska Powstańcza Armia i Armia Czerwona. Donieck i Lwów. Lwów etniczny i symboliczny, polski Wołyń i zagłada Żydów. Te kluczowe dylematy i dramaty nowoczesnej Ukrainy stanowią oś pasjonujących i odważnych rozmów, jakie Iza Chruślińska przeprowadziła z Jarosławem Hrycakiem.

Wstęp do książki napisał Adam Michnik.

Dalej

.

У пя’тницю 11 грудня о 18:00 відбудеться презентація книги Боґуміли Бердиховської “Україна: люди і книжки”. Захід проходитиме в новій книгарні на Спаській 5.

Ядро збірки становлять есеї, присвячені знаним українським постатям ХХ століття – від борців за незалежність (Суровцева) та пекла Другої світової війни (о. Антін Навольський) через шістдесятників (Стус, Горська) та діячів еміграції (Осадчук, Шевельов) до наших сучасників (Маринович, Брюховецький). Згадані герої представляють ту українську традицію, яка, попри зовнішній тиск, протистояла тоталітарній спокусі, як комуністичний, так і націоналістичній. Інші нариси присвячені українським диспутам довкола історичної спадщини, національного самовизначення та цивілізаційного вибору. Презентація відбудеться за участі відомої польської публіцистки Боґуміли Бердиховської (Bogumiła Berdychowska), котра й представить український переклад книги.

Також книгарня «Є» та видавництво «Грані-Т» запрошують Вас на презентацію книжки Анджея Стасюка “Фадо”, яка відбудеться 11 грудня (Лисенка 3). Початок – о 18.30.

«Фадо» португальською означає «доля», але передовсім так називається меланхолійна пісня, в якій вилився смуток за безповоротно втраченим. У книжці Анджея Стасюка фадо з’являється лише раз, мимохідь, ніби випадково, але атмосферою тужного співу пронизані чи не всі його оповіді. Бо героєм цієї книжки є людська доля, побачена й відчута з однієї-єдиної, авторової, перспективи. У фокусі кожної оповіді – ціле життя і цілий світ, із його тривогами, радостями, самотністю, вдячністю, врешті – з його спокоєм.

переклад Богдани Матіяш

12.12 – зустріч “У товаристві Конрада”. Книгарня «Є» та Польський Інститут у Києві запрошують на зустріч із фіналістами премії ім. Дж. Конрада “У товаристві Конрада”, що відбудеться 12 грудня (Лисенка 3). Початок – о 14 год. Остаточний вибір лауреата буде здійснено шляхом таємного голосування журі у складі: Боґуміла Бердиховська, Олександр Богуцький, Олександра Коваль, Єжи Онух, Тарас Прохасько, Лідія Стефановська. Нагадаємо, що фіналістами премії стали Сергій Жадан, Таня Малярчук та Наталка Сняданко.