27.05. Piątek

16.30 Wystawa fotograficzna “Sny Miasta” Taras Stefanyszyn, Dom Polonii, Rynek Główny 14
18.00 Koncert kameralny – kwartet skrzycowy “Feniks”z solistką Jaryną Rak, Collegium Novum, ul. Gołębia 24
Bezpłatne wejściówki do odbioru w punktach informacji miejskiej InfoKraków

28.05. Sobota

10.30 “Polityka młodzieżowa na Ukrainie i w Polsce” Dyskusja młodzieży lwowskiej i krakowskiej, Centrum Młodzieży im. dr. H. Jordana, ul. Krupnicza 38
11.00 Mecz piłkarski: radni miasta Krakowa – radni miasta Lwowa, Stadion Cracovii
12.00 WLODKAUFMAN – Próba przeczucia – happening, Rynek Główny
16.30 Wystawa prac plastycznych uczestników Studia Artystycznego Miejskiego Pałacu Kultury im. G. Chodkiewicza we Lwowie
Wystawa fotograficzna “Nie ma jak Lwów”, Centrum Młodzieży im. dr. H. Jordana, ul. Krupnicza 38
20.00 Uroczyste otwarcie Dni Lwowa w Krakowie
koncert chóru “Homin”, Bazylika oo. Franciszkanów pl. Wszystkich Świętych 5

29.05. Niedziela

17.00 Wernisaż wystawy malarstwa Michaiła Barabasza, Centrum Sztuki Współczesnej Solvay ul. Zakopiańska 62
21.00 koncert grupy “DAGADANA”, Klub Pod Jaszczurami, Rynek Główny 8.

Ґжеґож Мотика – відомий польський історик. Цю книгу він вважає підсумком своїх довгих досліджень. Працю присвячено питанню польсько-українського конфлікту 1943-1947 років. Це велика за обсягом, добре проілюстрована публікація. Уся вона побудована на фактах. Автор наводить факти операцій винищення людей на Волині та Галичини, масових убивств мирного населення. Також у монографії згадано події, пов’язані з депортаціями 1944-1946 років, описано планування та проведення акції “Вісла”. Окрім того, у книзі наведено свідчення очевидців, яким вдалося пережити ці події. Місцями вони дуже жорстокі, й читати їх нелегко. Ці події можна було б назвати ганебними та завершити з ними, адже вони обговорюються давно. Але Мотика робить спробу ще раз їх проаналізувати, щоб остаточно довести ганебність або спростувати.

Ґжеґож Мотика (Grzegorz Motykа) – польський професор, спеціалізується на історії українсько-польських відносин. Закінчив Люблінський католицький університет, працює в Інституті політичних досліджень Польської академії наук. Співробіник кафедри українознавства Ягелонського університету. Автор наукових праць, публікувався у виданнях Więź, Zeszyty Historyczne, Gazeta Wyborcza, Rzeczpospolita, Wprost та ін.

Поч. о 18-00. Алреса: вул. Волоська 10, корп. 6, НаУКМА.

Wielki powrót Polaków i problematyki stosunków polsko-ukraińskich na strony współczesnej prozy ukraińskiej – w taki sposób można podsumować wątek główny powieści wołyńskiego pisarza średniego pokolenia Wołodymyra Łysa „Stolittia Jakowa” (pol. „Stulecie Jakuba”), zdobywcy ubiegłorocznej nagrody głównej w konkursie powieści, scenariuszy filmowych, sztuk i pieśni lirycznych o miłości „Koronacja Słowa”. Nieobecność problematyki stosunków polsko-ukraińskich w powojennej prozie ukraińskiej była znacząca i dyktowana nie tylko polityką władz komunistycznych, bowiem pomijała ją także literatura tworzona na emigracji. Tym ważniejsze jest więc to, że Łys, dokonując przełomu w sferze problematyki, dokonał go także w dziedzinie obrazu: wszystkie polskie postacie ukazane zostały pozytywnie. Czyżby reszta zależna była tylko od literatury?

Tematem wołyńskiej sagi są dzieje miłości do Polki, Zofii Miałkowskiej,  przeżywanej przez Ukraińca, Jakowa Mecha (młodzieńca w latach 30. XX w., a na początku XXI w. starca mieszkającego w wiejskim zakątku zachodniego Wołynia, gdzieś koło Lubomla). Konstrukcją, dzięki której może zaistnieć opowieść o miłości, jest ludzka pamięć, a także nierozerwalnie z nią związane i konstytuujące człowieczeństwo Jakowa doświadczenie, które można nazwać doświadczeniem miłosnym. Dlatego rzeczywistym narkotykiem „Stolittia Jakowa” jest uczucie żywione do kobiety, które nadaje sens istnieniu pamięci i jej nosiciela. Nie Jakow posiada miłosną pamięć, a to pamięć trzyma go w swych objęciach, umożliwiając starzenie się, lecz nie dopuszczając do pozbawionej sensu śmierci.

Narracja powieści, prawie w całości ujęta jako świat przeżyć wewnętrznych bohatera, zbudowana została na splocie czasu rzeczywistego z czasem pamięci. Zaczyna się w momencie, kiedy stuletni bez mała Jakow ratuje życie spotkanej w swym ogrodzie młodej zdeprawowanej przez zrusyfikowane miasto narkomance Ołence. To jej pytanie „Dziadku, czy ty kiedykolwiek kochałeś?” (s. 21) uruchamia w jego psychice rzeczywisty narkotyczny strumień powieści – przypominanie przeszłości. Część pierwsza „Stolittia Jakowa” (s. 11-64) to opis uczucia młodego obdarzonego temperamentem Jakowa do ukraińskiej wieśniaczki z sąsiedztwa. Uczucie było silne, zaprawione niemałą dozą seksu, jednak dopiero jako ułan podczas służby w przedwojennym wojsku polskim Mech zakochał się „na całą powieść” w polskiej szlachciance Zofii Miałkowskiej (część druga, s. 67-112). W tej damsko-męskiej historii momentem mogącym nie tylko rozczulić, ale też przyprawić o osłupienie czytelnika polskiego znającego realia historyczne, jest decyzja Zofii o mezaliansie nie tylko społecznym, ale i kulturowym w postaci jej ślubu cerkiewnego z ukraińskim chłopem, którym stał się zwolniony z wojska Jakow. To miłość przenosi polską arystokratkę z warszawskich salonów do drewnianej wołyńskiej chałupy, a potem nakazuje jej przyjąć język ukraiński i wychowywać swe liczne prawosławne potomstwo na dobrych Ukraińców.

Zgodnie ze scenariuszem obowiązującym w czytadłach o miłości: po szczęśliwym przekroczeniu zakazów narodowych i społecznych czas na wypróbowania tego uczucia. W części trzeciej opowieści Mecha tłem stała się tragedia ludności Wołynia w okresie II wojny światowej. Pisarz wprowadził scenę sprzeczną z polską wizją tzw. wydarzeń wołyńskich z 1943 r.: oddział Armii Krajowej zgania ukraińskich mieszkańców wsi obojga Mechów do cerkwi i zamierza spalić ją wraz z ludźmi (znane mi dokumenty historyczne zaistnienia takiej sytuacji nie potwierdzają). Wtedy Zofia Mech ubiera się w swój szlachecki strój i powstrzymuje polskiego dowódcę, mówiąc m.in. o wiekowej przyjaźni łączącej Polaków i Ukraińców oraz zasługach tych ostatnich dla obrony Rzeczypospolitej (s. 153-157). Elementem odkupienia za ten czyn jest decyzja Jakowa o nieprzystąpieniu do UPA. Nieszczęście mimo wszystko dotyka rodzinę Mechów: Zofię zabija oddział NKWD przebrany za upowców, a Jakow zostaje wcielony do armii radzieckiej. Część czwarta powieści to czas powojenny, kiedy Jakow żyje jako samotnik skupiony na przywoływaniu imienia żony Zofii, aż wreszcie spotkanie z Ołenką doprowadza do przelania się wspomnień poza granicę, którą jest milczenie człowieka (i gdzie na Jakowa jakby czekał narrator powieści…).

Podsumowując. „Stolittia Jakowa” to utwór napisany ze współczesnej ukraińskiej pozycji narodowej przez co chciał nie chciał skonstruowany został w oparciu o klisze kulturowe patriarchatu. Łys dokonał kilku odważnych rewizji historii, np. w obrazie Polki Zofii Miałkowskiej jako wiernej żony Ukraińca Jakowa Mecha symbolicznie podporządkował element polski żywiołowi ukraińskiemu. Stanowi to rzutowane w przeszłość żądanie, aby Polacy na ziemiach ukraińskich byli jeśli nie politycznie, to kulturowo lojalni wobec Ukraińców, co mogłoby przyczynić się do uniknięcia historycznego konfliktu na Wołyniu. Zdolność Polaków do takiego zachowania ukazana została jako niezaprzeczalna, w czym tkwi błąd historyczny narracji, ale zarazem możliwość ukazania Polaków jako przedstawicieli tego narodu, z którym jednak można było zgodnie współżyć.

Wołodymyr Łys, Stolittia Jakowa, Charkiw 2010, Kłub Simejnoho Dozwillia, s. 237

   Zapraszamy w czwartek, 8 lipca, o godzinie 18:00 do galerii Fundacji “Znaczy się” na spotkanie z lwowskim duetem z Agrafki, który pokaże swój projekt książki Wisławy Szymborskiej.

Może to Wszystko  czyli prezentacja artystycznego wydania zbioru poezji Wisławy Szymborskiej, zaprojektowanego przez Art Studio „Agrafka” podczas pobytu w Krakowie na Programie Stypendialnym Ministra Kultury „Gaude Polonia”.

Art Studio „Agrafka” to Romana Romanyszyn i Andrij Łesiw, absolwenci Lwowskiej Akademii Sztuk Pięknych, mieszkają i pracują we Lwowie.

Może to wszystko  – dwójęzyczne polsko-ukraińskie wydanie, które zawiera 40 wybranych utworów oraz ich tłumaczenia na język ukraiński z 10 zbiorów poezji Wisławy Szymborskiej z lat 1952-2005. Autorem wyboru poezji, wstępu i przekładu jest Andrij Saweneć.

Книга Віслави Шимборської «Може, це все» – ілюстроване художнє видання збірки поезій, виконане Творчою майстернею “Аґрафка” за час перебування в Кракові на стипендійній програмі «Gaude Polonia» Міністра культури і національної спадщини Польщі. “Аґрафка” – це Романа Романишин та Андрій Лесів, випускники Львівської національної академії мистецтв, живуть та працюють у Львові. “Може, це все” – двомовне польсько-українське видання, містить 40 вибраних поезій та їх перекладів з 10 збірок творів Віслави Шимборської з 1952 по 2005 роки. Автором вступу, вибору поезій та перекладу є Андрій Савенець.

Останнім часом в Україні Молодій зя’вилося кілька історичних статей на польсько-українську тематику. Це матеріал Олега Снігура “Станція чужого трамвая. Союз Петлюри і Пілсудського і пошуки точок примирення в історичній пам’яті двох народів” та інтерв’ю Н.Романюк з паном Кучерепою, професором ВНУ ім. Лесі Українки “Кому заважають містки між двома берегами Бугу? про досягнення істориків України та Польщі в пошуку правди про трагедію 1940–х років на теренах Волині”.

Цитати: Сучасні українські історики значно вище оцінюють факти українсько–польського союзництва. Так, львівський історик Ярослав Грицак вважає, що Пілсудський і Петлюра були головними гравцями на східно– і центральноєвропейській сцені у 20–ті роки минулого століття, а їх союз став смертельною загрозою для існування більшовицької імперії. На думку історика, саме ці події створили в майбутнього радянського вождя Йосипа Сталіна уявлення про українців як про потенційних «зрадників», а Україну — як «поле гри» між західним капіталізмом та російським комунізмом.

За ці роки проведено 13 спільних семінарів та конференцій, у яких брали участь провідні історики обох наших держав. На деякі з них приїздили вчені інших країн, зокрема Євген Стахів із Нью–Йорка, Богдан Осадчук із Західного Берліна, із Гарварда були науковці. Результат цієї роботи — десять томів праці «Україна—Польща: важкі питання». Там сконцентровано історичні напрацювання, що охоплюють період стосунків із 1918–го по 1947 рік. У цих томах задокументовано всі наші дискусії, навіть стенограми їхні подаються. Щоб унеможливити будь–які фальсифікації. Книги видані українською та польською мовами, і багато поляків їх читають. Та багато хто читає зовсім інші праці.

Повністю читайте за посиланнями вище

На сайті УНІАНу з’явилось свіже інтерв’ю з послом України в Польщі. Про сумнозвісну трагедію, нову владу в Україні, інвестиції, кордон і футбол (та ж звісно!):

Після смерті Президента Качинського, міжнародні експерти заговорили, що тепер польсько-українські відносини стануть більш прагматичними… Що вони мають на увазі, на вашу думку?

Мені здається, що українсько-польські відносини, принаймні протягом тих років, коли я в них є певним гравцем, були постійно прагматичними. Україна і Польща – сусіди, дуже добрі сусіди. Ми маємо величезний обсяг відносин. Назву деякі цифри. У середньому щорічно українсько-польський кордон перетинають п`ятнадцять мільйонів осіб, більше ніж чотири мільйони транспортних засобів. А були роки, коли ця цифра доходила до вісімнадцяти мільйонів осіб і шести мільйонів транспортних засобів. До кризи Польща була нашим третім найбільшим торговельним партнером у світі, після Росії і Німеччини. Зараз вона трохки поступилася своїми позиціями, але в п’ятірку входить точно. Важливо, що найбільші закордонні інвестиції України знаходяться у Польщі – більше ніж мільярд доларів.

А в що українці тут інвестують?

Найкрупніші українські інвестиції у Польщі – це металургійний комбінат у Ченстохові, який належить Індустріальному союзу Донбасу, суднобудівний завод у Гданську, той самий, на якому починалася історія польської “Солідарності”. Це – теж Індустріальний союз Донбасу. І автомобільний завод «Фабрика самоходова ФСО» у Варшаві, який належить «Автозазу». І ще — «Центростальбидогощ» — компанія, що торгує металом. Також важливо, що Україна з Польщею має найбільш активні, у порівнянні з іншими країнами, відносини на регіональному рівні. Маємо більше чотирьохсот підписаних угод про співпрацю між регіонами України й Польщі: областями – воєводствами, районам – повітами, окремими містами.

читати повністю

За підтримки Польського Інституту у Києві у круглому столі беруть участь:
Влодзімєж Висоцький, заступник мера Любліна з питань культури, освіти і спорту

Ґжеґож Купріянович, доктор наук, дослідник, професор Університету ім. Марії Кюрі-Склодовської в Любліні, голова українського товариства в Любліні, член комісії польського уряду з питань національних меншин

Роман Яборхель, начальник відділу культури Міської ради Любліна. Більше про подію